Ліна Костенко - "Королева української поезії"

 Сьогодні святкує своє День народження українська поетеса гострої думки і палкого темпераменту, письменниця, громадська діячка Ліна Костенко, яка народилася 19 березня 1930 року у місті Ржищів на Київщині. 

Ліна Василівна по праву займає перше місце серед сучасних українських поетів і є ключовою фігурою української літератури xx століття.

    Здається, немає людини, яку б не зачаровувала її поезія. Її вірші називають «нерозгаданим дивом», «голосом і совістю українського народу». Її твори зачіпають усі теми, збагачуючи читача і інтелектуально, і морально.

    Тож сьогодні у нас з вами, любі друзі, є гарний привід звернутись до творчості Ліни Василівни, перечитати її поезію та прозові твори, які надихають повірити в свої сили та вчать бути собою за будь- яких обставин, не втрачати віри і надії, долати всі труднощі, які випадають на долю.

     Бо ж  на долю самої Ліни Костенко випало немало випробувань. За підтримку десидентського руху твори претеси не друкували аж 16 років. Попри це вона продовжувала писати, хоч і "в шухляду".

  Вона відмовилась від деяких нагород, бо "не носить політичної біжутерії". Не терпить мовчання, фальші, завжди говорить тільки правду,  безкомпромісна, "по-письменницьки усамітнена" та віддана своїм ідеям.

    Така вона - ця звачайна, незвичайна людина. Людина, яка вже багато сказала і ще має що сказати...

    

           *****

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,

стояли в сивих кратерах сади.

І захлиналась наша переправа

шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик —

як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком — кривавий світ, обвуглена зоря!

А я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

В казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах — як море в перископі,

І спомин той — як відсвіт на чолі...

Мій перший вірш написаний в окопі.

Він друкувався просто на землі.

            Ліна Костенко.